Арабська весна 2.0

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2018–20 арабські протести
Дата: 1 січня 2018 року — нині
Місце: Північна Африка, Близький Схід (т.н MENA або Арабський світ)
Привід: * Авторитаризм і монархія
Результат:
Політичні зміни: * Туніс: скасування бюджету на 2018 рік.

Арабські протести 2018-20 років,[1] також називаються Новою арабською весною[2] або Арабською весною 2.0[3] — масові антиурядові протести в кількох арабських країнах, включно Алжир, Ірак, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Туніс та Єгипет[2]. Економічні протести відбулися також в секторі Газа[4]. Судан став ареною бурхливих протестів, внаслідок чого президента Омара аль-Башира було повалено військовим переворотом[5]. Протести нагадують попередню арабську весну продемократичними протестами з 2010 по 2012 рік.

Причини протестів[ред. | ред. код]

Докладніше: Арабська весна та Арабська зима

Тесбіх Хаббал і Музна Хаснаві, сирійські редактори, що писали в The Nation в жовтні 2019 року, стверджували, що в арабському світі 2018—2019 рр. Тривали вуличні протести, починаючи з Судану в грудні 2018 року, Алжиру в лютому 2019 року, Єгипту та Іраку у вересні та жовтні 2019 року, та Сирія в жовтні склали другу хвилю процесу, який розпочався з Арабської весни 2010—2011 років. Сирійські протестувальники в жовтні провели гасла, в яких говорилося: «Сирія — Єгипет — Ірак: ти відродив дух арабського народу, від [Атлантичного] океану до [Перської] затоки!» Хаббал і Ганзаві описали процес який «глибоко змінив політичну свідомість регіону», подолавши страх перед політичною діяльністю та «встановивши вирішальний прецедент для оскарження наполегливості авторитаризму». Хаббал і Хаснаві розповідали, що жовтневі протести в Сирії «[довели], що навіть нещадні репресії та свавілля не можуть стримувати опір».[6]

Хаббал і Хаснаві стверджували, що нова хвиля протестів часто включала використання гасла «Al-shab yurid isqat al-nizam!» (Люди хочуть падіння режиму!), що використовувався під час Арабської весни 2010—2011 років.[6]

Хронологія за країнами[ред. | ред. код]

Йорданія[ред. | ред. код]

Докладніше: Протести в Йорданії (2018)

Протести в Йорданії 2018 року розпочалися як загальний страйк, організований більш ніж 30 профспілками 30 травня 2018 року після того, як уряд Хані Мулькі подав до парламенту новий закон про податок. Законопроєкт дотримувався підтримуваних МВФ заходів жорсткої економії, прийнятих урядом Малкі з 2016 року, спрямованих на подолання зростаючого державного боргу в Йорданії. Хоча Йорданія була відносно невдоволена насильством, яке охопило регіон після Арабської весни 2011 року, його економіка отримала удар від навколишньої смути та від припливу великої кількості сирійських біженців у країну. У Йорданії також розміщений великий контингент іракських та палестинських біженців, що додатково напружує фінансову ситуацію. УВКБ ООН розміщує Йорданію як другу за величиною у світі біженців на душу населення.[7]

Наступного дня після страйку 31 травня уряд підняв ціни на паливо та електроенергію, відповівши на підвищення міжнародних цін на нафту. Це призвело до натовпу протестуючих, що вийшли на четверте протестування, в Аммані, біля кабінетів прем'єр-міністру тієї ночі. Інші йорданці також зібралися по всій країні на знак протесту проти цього заходу у безпрецедентно великій кількості. 1 червня звернувся з виступом король Абдалла і наказав заморозити зростання цін; уряд погодився, але заявив, що рішення коштуватиме державній скарбниці 20 мільйонів доларів. Протести тривали чотири дні, поки Мулькі не подав заяву про свою відставку королю 4 червня, а Омар Раззаз, його міністр освіти, став прем'єр-міністром. Протести припинилися лише після того, як Раззаз заявив про намір зняти новий податковий законопроєкт.

Протести ведуться не традиційними опозиційними групами, такими як Брати-мусульмани чи ліві, а різними натовпами середнього та бідного класів. Хоча деякі протестувальники встановлювали вогнезахисні шини та перекривали дороги кілька ночей, протести були в основному мирними, і було зафіксовано мало жертв.

Туніс[ред. | ред. код]

Докладніше: Протести в Тунісі (2018)

З січня 2018 року у багатьох містах Тунісу спалахнули протести через проблеми, пов'язані з витратами на життя та податками.[8] Станом на 9 січня демонстрації забрали принаймні одне життя і пожвавили стурбованість крихкою політичною ситуацією в Тунісі.[8]

Народний фронт, альянс лівих опозиційних партій, закликав продовжувати протести проти «несправедливих» заходів уряду щодо жорсткої економії, тоді як прем'єр-міністр Тунісу Юсеф Шахед заперечував насильство і закликав до миру, заявляючи, що він і його уряд вважають, що 2018 рік буде «останнім» важким роком для тунісців.[9]

Ірак[ред. | ред. код]

Докладніше: Протести в Іраку (2018-19)

У липні 2018 року в Багдаді та інших великих містах Іраку, в основному в центральних і південних провінціях, розпочалися протести через погіршення економічних умов та корупції в державі. Під час останніх загальнонаціональних акцій протесту, що вибухнули у жовтні 2019 року, загинули понад 100 людей, а понад 6000 отримали поранення, внаслідок чого президент Іраку Бархам Саліх назвав дії силовиків «неприйнятними». Деякі поліцейські також загинули під час протестів.[10][11][12][13]

Алжир[ред. | ред. код]

Докладніше: Протести в Алжирі (2019)
Протестуючий тримає плакат під час Протестів в Алжирі

Протести в Алжирі 2019 року, які також називаються Революцією усмішок[14][15] або Рухом Хірака[16], розпочалися 16 лютого 2019 року, через десять днів після того, як Абделазіз Бутефліка оголосив свою кандидатуру на п'ятий президентський термін у підписаній заяві. Ці протести стали безпрецедентними після громадянської війни в Алжирі, вони були мирними і змусили військових наполягти на негайній відставці Бутефліки, яка відбулася 2 квітня 2019 року.[17] На початку травня було заарештовано значну кількість протестуючих, причетних до розрушення адміністративної будівлі, включаючи молодшого брата колишнього президента Саїда.[18][19]

Список протестів[ред. | ред. код]

Підсумок конфліктів по країнах[ред. | ред. код]

Країна Дата початку Статус протестів Результат Список загиблих Ситуація
Судан Судан 02018-12-1919 грудня 2018 Протести на перехідній фазі тривають станом на вересень 2019 року Повалення Омара аль-Башира в результаті військового перевороту. 208+[20][21] Протести в Судані (з 2018)
Алжир Алжир 02019-02-1616 лютого 2019 Триває, станом на червень 2019 року Відставка Абделазіза Бутефліки через тиск збройних сил. 2[22][23][24] Протести в Алжирі (2019)
Єгипет Єгипет 02019-09-2020 вересня 2019 Триває, станом на вересень 2019 Єгипетські протести 2019
Загальна кількість загиблих та поранених: 210+

(приблизна кількість)

Див. також[ред. | ред. код]

Сучасні протести
Громадянські
Міжнародні

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Protests are making a comeback in the Arab world. 21 березня 2019. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 16 серпня 2019 — через The Economist.
  2. ↑ а б Tisdall, Simon (26 січня 2019). Will corruption, cuts and protest produce a new Arab spring?. The Guardian. Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.
  3. ↑ Arab Spring 2.0? Protests after Tunisian journalist calls for revolt, sets himself on fire. RT International. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.
  4. ↑ Gaza rights groups denounce Hamas crackdown on protests. Al Jazeera. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.
  5. ↑ Sudan's Omar al-Bashir forced out in coup. CNN. 11 квітня 2019. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 11 квітня 2019.
  6. ↑ а б Habbal, Tesbih; Hasnawi, Muzna (10 October 2019). In the Midst of Chaos, an Invincible Arab Spring – This month's protests in Syria, Iraq, and Egypt prove that what began in 2010 was just the beginning of a long revolution. The Nation. Архів оригіналу за 21 October 2019. Процитовано 21 жовтня 2019.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  7. ↑ Jordan second largest refugee host worldwide — UNHCR. The Jordan Times. 8 березня 2017. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 5 червня 2018.
  8. ↑ а б Blaise, Lilia (2018). ‘You Can’t Survive Anymore’: Tunisia Protests Rising Prices and Taxes. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 26 липня 2019. Процитовано 10 січня 2018.
  9. ↑ Tunisian opposition leader calls for continued protests. Al Jazeera English. 9 січня 2018. Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 11 січня 2020.
  10. ↑ Loveluck, Louisa; Salim, Mustafa (7 жовтня 2019). Iraqi military admits to ‘excessive force’ in crackdown against protesters. The Washington Post. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.
  11. ↑ Iraq protests: All the latest updates. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 8 жовтня 2019.
  12. ↑ Alkhshali, Hamdi; Tawfeeq, Mohammed; Qiblawi, Tamara (5 жовтня 2019). Iraq Prime Minister calls protesters' demands 'righteous,' as 93 killed in demonstrations. CNN. Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 5 жовтня 2019.
  13. ↑ Iraq protests: UN calls for end to 'senseless loss of life'. BBC. 6 жовтня 2019. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  14. ↑ Adlène Meddi (15 березня 2019). Algérie, les 4 pièges à éviter pour la "révolution du sourire" [Algeria, the 4 traps to avoid for the "smile revolution"]. Le Point (фр.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 16 березня 2019.
  15. ↑ Myriam Belkaïd (19 березня 2019). La révolution du sourire, Acte 1, scène 4 [The Smile Revolution, Act 1, Scene 4]. HuffPost Maghreb (фр.). Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  16. ↑ 26th Friday Protest Marches Reiterate Main Hirak Movement's Demands. Algeria Press Service. 16 серпня 2019. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.
  17. ↑ Tlemçani, Rachid (2008). Algeria Under Bouteflika: Civil Strife and National Reconciliation (PDF). Carnegie Papers. 7. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2011. Процитовано 30 жовтня 2019.
  18. ↑ Algeria: Said Bouteflika and two spy chiefs arrested. DW. 4 травня 2019. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
  19. ↑ Algeria Military Judge Orders Arrest of Bouteflika’s Brother. Asharq Al-Awsat. 5 травня 2019. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Blessé vendredi dernier, un jeune manifestant est mort aujourd’hui – TSA [Wounded last Friday, a young protestor died today – TSA]. TSA (фр.). 19 April 2019. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 19 квітня 2019.
  23. ↑ Algérie: un manifestant blessé meurt [Algeria: A wounded protester dies]. Le Figaro (фр.). 19 April 2019. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 19 April 2019.
  24. ↑ 'The B's must go': Algerians keep up pressure on old guard. Al Jazeera. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арабська_весна_2.0&oldid=37465330