Виступ метеоролога українського Гідрометцентру Людмили Савченко в прямому ефірі українського радіо дав нові підстави замислитися над тим, а чи дійсно Україна прямує до Європи. При цьому, не лише з точки зору поведінки влади, але й з точки зору звичайної солідарності, без якої сучасна Європа неможлива.

Для тих, хто пропустив цю історію, нагадаю, що 12 травня під час прямого включення Людмила Савченко почала говорити про погоду зі слів про красу природи. Але потім заговорила про ситуацію в країні. "Не можна залишатися байдужим до цієї краси, що доповнюються ніжними запахами бузку та конвалій, мелодійними трелями птахів. Часом здається, що такі чудові дні дарує нам природа як компенсацію за той безлад, беззаконня та несправедливість, що відбуваються в нашій країні", - сказала вона.

Реакція керівництва Національної радіокомпанії України була миттєвою: пані Савченко усунули від ефіру і одночасно заборонили прямі включення з Гідрометцентру - тепер всі матеріали від цієї організації будуть попередньо прослуховуватися і редагуватися випусковими редакторами. Офіційна позиція керівництва компанії - коли людина говорить про погоду, вона має говорити про погоду. Однак, мені здається, що справжньою підставою для такого рішення став звичайний страх генерального директора Тараса Аврахова. Я пам'ятаю, як в 2004 році, коли я для агентства УНІАН висвітлював діяльність Кабінету Міністрів, пан Аврахов, який на той час був прес-секретарем Віктора Януковича, не соромився час від час кричати на окремих журналістів, в тому числі й на мене, після брифінгів, коли те чи інше задане його шефу запитання йому не подобалося. Тож, думаю, мало що змінилося з того часу.

Не думаю, що рішення на кшталт усунення від ефіру за в цілому нейтральні слова, що передають думки багатьох українців, сприяють українській євроінтеграції. Адже шлях до Європи - це, передусім, шлях до європейських цінностей. І одна з наріжних цінностей - свобода слова.

Що також здивувало - мовчання журналістських організацій з приводу цього кричущого, як на мене, прояву цензури. Звичайно, пані Савченко не є журналістом, але ж керівництво Національної радіокомпанії - має пряме відношення до журналістського середовища. Схвалене ним рішення не може пояснюватися бажанням дотримуватися професійних стандартів - скільки себе пам'ятаю, стільки співробітники Гідрометцентру в прямих включеннях робили певні ліричні відступи, щоб не виглядати простою "підставкою для мікрофону" при озвучуванні конкретних прогнозів. Крім того, важко зрозуміти, як усунення від ефіру за цілком невинну репліку, відповідає задекларованим намірам влади створювати суспільне мовлення.

За "опального" метеоролога заступилися лише політики. Так, депутат Ірина Геращенко запропонувала парламенту звернутися до Національної радіокомпанії з проханням повернути пані Савченко до ефіру, з чим погодився і спікер Володимир Литвин. А Юлія Тимошенко в своєму мікроблозі на Twitter'і написала: "Найвищі компліменти Людмилі Савченко. Ми навіть не помітили, як знову стало героїзмом просто казати правду".

З чим не можна не погодитися, так з тим, що дійсно стати героєм в багатьох сучасних українських ЗМІ знову стало дуже просто. При цьому, для того не треба спеціально готуватися - достатньо лише говорити те, що думаєш. Але такий шлях навряд чи веде в Європу, якщо, звичайно, не мати на увазі Білорусь.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Звістка про вбивство "терориста №1" Осами бін Ладена не залишила байдужим нікого. Людина, який приписувалися найстрашніші та нелюдяніші терористичні акти останнього десятиріччя, більше не зможе віддавати своїх злочинних наказів. І це, звичайно, добре, хоча з іншого боку, не факт, що прихильники ідей Бін Ладена не підуть далі: історія, як відомо, розвивається по спіралі, тож нічого дивного в тому не було б.

Що насправді здивувало - реакція майже всіх європейських політиків на заяву Президента США одразу після вбивства. «Це значний успіх для безпеки союзників НАТО і всіх націй, які приєдналися до нас у наших зусиллях в боротьбі з глобальним тероризмом, щоб зробити світ безпечним місцем для всіх нас», - це цитата з Генерального секретаря НАТО Андерса Фога Расмуссена. "Його смерть робить світ безпечнішим і демонструє, що такі злочини не залишаються безкарними", - а це вже спільна заява Президентів Європейської Ради Хермана Ван Ромпоя та Єврокомісії Жозе Баррозу. І таких заяв - десятки, якщо не сотні.

Не виправдовуючи жодною мірою злочинів "терориста №1", я, з іншого боку, ніяк не можу пояснити таку зовсім нелюдську радість з боку європейських політиків. З боку тих людей, які постійно говорять про неприпустимість смертної кари та самосуду, і водночас, вітають звичайне вбивство - адже, незалежно від того, ким була жертва: гарним членом суспільства чи терористом, - факт вбивства не стає від того кращим.
Мені можуть сказати: доставити Бін Ладена до суду живим було практично нереально! Що ж, може і так, але навіщо так відверто радіти з того, що однією людиною на землі стало менше? І коли політичні очільники ЄС справжні? Коли пафосно виступають проти смертної кари, чи коли кричать "Ату" після смерті, хоч і страшного, але одного терориста?

В цьому плані знаковою можна назвати відповідь пана Расмуссена на запитання журналістів щодо того, чи не краще було б взяти "головного терориста планети" живим і передати його до суду. "Проблема тут в тому, що засновник Аль-Каїди був відповідальним за смерті тисяч невинних людей. І, думаю, було виправдано провести операцію проти нього. Я сподіваюсь, що ця дуже успішна операція приведе до підриву однієї з найнебезпечніших в світі терористичних мереж", - сказав він.

Втім, політики в усіх країнах світу однакові. Спочатку вони самі сприяють терористам, а потім активно з ними борються. Перебільшення? Не думаю. Той же бін Ладен свого часу співпрацював зі США, коли американці були зацікавлені в тому, щоб Радянський Союз не зміг нічого досягнути в Афганістані. Та й тепер, після його знищення, де гарантія того, що мільйони доларів, що "працювали" на організацію бін Ладена не будуть і надалі використовуватися на ті самі цілі?

За різними оцінками, фінансова могутність Аль-Каїди становить від 30 до 300 млн. доларів. Але ж в світі є не тільки Аль-Каїда... А скільки коштів, зароблених злочинним шляхом перебувають на рахунках в європейських банках? І не факт, що одного дня вони не стануть фінансовою допомогою новим терористам. Світ недосконалий, однак, якщо європейські політики так полюбляють гратися в європейські цінності, було б непогано, якби вони ніколи не починали гратися із цінностями. Принаймні, щоб зберігати вид чесної людини.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Останні кілька місяців український МЗС наполегливо намагався відігравати роль посередника між Європейським Союзом та Мінськом. Принаймні так говорили в приватних бесідах українські дипломати. Для чого було потрібно таке посередництво? Відповіді на це питання мені знайти так і не вдалося. Тим більше, що про спроби переконати білоруського лідера пана Олександра Лукашенка випустити політичних в'язнів і поновити діалог з Брюсселем в самому Брюсселі було невідомо. Принаймні, представники зовнішньополітичного блоку, з якими мені особисто довелося поспілкуватися, у відповідь на запитання, чи відомо їм про посередницькі зусилля Києва, лише здивовано здіймали брови та негативно хитали головою: мовляв, вперше чуємо.

Покластися на Україну офіційно зібрався в середині квітня лише Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягленд. Але по-перше, Рада Європи - не зовсім ЄС, а по-друге, і сам Ягленд заявив українським журналістам, що бачить в Києві, скоріше не посередника, а експерта з білоруського питання.

Наприкінці березня з українським МЗС в білоруському питанні вже стався маленький конфуз. Так, 25 березня міністр Костянтин Грищенко таємно відвідав Мінськ для консультацій. З Михайлівської про цей візит, в ході якого пану міністру вдалося зустрітися лише зі своїм білоруським колегою, не повідомили ні слова, а от прес-служба Міністерства закордонних справ Білорусі вирішила факт візиту не приховувати, хоча й деталей обговорюваних питань не повідомила. Коли я запитав в одного з українських дипломатів, чому так сталося, він видав лише фразу: "От, ..., ми ж домовлялися, щоб не було ніяких повідомлень".

Якщо повірити цьому дипломату на слово, то важко зрозуміти, чого після такого прикладу "плідної співпраці" очікував Київ від офіційного Мінська. Тож, і заява пана Лукашенка, зроблена ним в день річниці трагедії на ЧАЕС щодо "вошивості" українського влади та "танців" Києва "під дудку" Брюсселя мала б сприйматися як цілком зрозуміла річ.

Повірити в цілковиту неспроможність, а отже й в непрофесіоналізм Костянтина Грищенка - складно. Все-таки, кар'єрний дипломат з величезним досвідом роботи. Чому ж тоді він не передбачив можливих наслідків таємних спроб співпраці з білоруським диктатором? І за що ж насправді боролися на Печерських пагорбах?

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?